Кловський палац
Під час пішохідної екскурсії Печерськом – елітним районом Києва, увагу туристів неодмінно привертає Кловський палац. Це історична пам’ятка та водночас адміністративна споруда нашого міста.
Сьогодні ошатну будівлю, розміщену по вул. Пилипа Орлика, 8, називають палацом лише за звичкою. Йому не судилося приймати представників царської фамілії, проте це не зменшує його ролі в історії Києва.
Чому «Кловський»?
У цій частині Києва назва «Кловський» повторюється неодноразово: окрім палацу, кожному киянину добре відомі однойменні узвіз та станція метро. Свого часу також існували Кловський бульвар, провулок та вулиця.
Ця назва, як і багато інших в Києві, походить від джерела води – Кловського струмка, який брав початок у цій місцевості і впадав у річку Либідь. За поширеною версією, слово «клов» означає «волога», «вода». Струмок існує й нині, проте він взятий у підземний колектор. Місцевість Клов відома ще з часів Київської Русі завдяки Кловському чоловічому монастирю, зруйнованому ординцями хана Батия.
Як з’явився палац?
У середині 18 століття тут було зведено двоповерховий палац – резиденцію для прийому знатних осіб та для потреб вищого духовенства Києво-Печерської Лаври. Навколо було посаджено великий липовий гай, від якого значну територію навкруги стали називати Липками.
Проект палацу розробив архітектор Й.Г. Шедель – автор Великої дзвіниці у Лаврі, втілював у життя П.І. Неєлов, а закінчував С.Д. Ковнір – він також залишив свої «автографи» у лаврському комплексі споруд та у Китаєві. Саме Ковнір вніс у оформлення палацу чимало елементів української народної архітектури, які було підсилено художнім розписом інтер’єру тих років.
Після пожежі та пов’язаних із її наслідками ремонту й реконструкції було надбудовано 3 поверх (1863 рік). Чергові суттєві зміни відбулися у 1930 році, коли палац майже повністю перебудували через руйнування, спричинені громадянською війною. Останні роботи, що змінили як інтер'єр, так і зовнішній вигляд Кловського палацу, відбувались із 2003 по 2009 р.р.
Як він використовувався?
У перші роки свого існування палац розміщував у собі монастирську друкарню, військовий шпиталь, чоловічу гімназію, у якій навчалися художник М.М. Ге та історик М.В. Закревський. Пізніше тут знаходилося жіноче духовне училище.
У передвоєнні роки у будівлі розміщувався інститут силікатної промисловості. На жаль, ані музеї історії Великої Вітчизняної Війни, ані музей історії Києва тут не прижилися.