Покровський монастир

Покровський монастир у Києві був заснований великою княгинею Олександрою Петрівною – дружиною брата імператора Олександра ІІ Великого князя Миколи Миколайовича. Отримавши у молоді роки важку фізичну травму, княгиня переїздить до Києва у пошуках зцілення від святинь Печерської Лаври. Після цього, в 1881 році, вона вирішує залишитись у Києві. У місті вона має намір зайнятись доброчинністю. Підшукавши на Лук'янівці – околиці тодішнього Києва – ділянку землі приблизно 6,5 га, княгиня засновує нову жіночу обитель в ім’я Покрова Пресвятої Богородиці.

Основним призначенням православного монастиря, за волею Олександри Петрівни, було надання притулку бідним жінкам, які бажають присвятити своє життя Богу та ближнім.

Велика княгиня планувала утримувати черниць та весь монастирський комплекс власними коштами.

Архітектор Володимир Ніколаєв готує проект монастирських будівель, з-поміж яких – будинкова церква, лікарня, амбулаторія, провізорські приміщення, церковна школа притулки для бідних та інші церковні, житлові, лікарняні та господарські приміщення. З часом, найбільш грандіозною спорудою монастиря став Миколаївський собор – найбільший храм Києва.

Значимість ролі Покровського монастиря для незаможних киян була величезною. Так, в амбулаторній лікарні безкоштовно приймали до 500 хворих на день. Саме тут вперше у Києві було використане рентгенівське обладнання вже наступного року після відкриття „промінів Рентгена”. Висока кваліфікація лікарів сприяла тому, що смертність хворих під час операцій не перевищувала 4 відсотків. Бідняки безкоштовно отримували ліки за рецептами місцевих лікарів. Черниці виконували обов’язки медичних сестер. А сама княгиня Олександра Петрівна, прийнявши постриг під іменем Анастасії та ставши ігуменею обителі, дивовижним чином отримала полегшення від своєї давньої хворі, асистувала медикам під час операцій.

Також при монастирі діяли: церковна школа, рукодільні майстерні, будинок для паломників, притулки для сиріт, сліпих, для вдів та дівиць, що хотіли жити при монастирі без постригу.

В 1900 році благодійниця Покровського монастиря померла, не доживши до завершення будівництва чудового Миколаївського собору. Під час радянської влади обитель закрили,  а восени 1941 року відродили. В роки окупації місцеві лікарі, під загрозою розстрілу, видавали тут фіктивні довідки про хвороби, рятуючи киян від вивозу до Німеччини на роботи. Після звільнення Києва від фашистів, на території монастиря сестри відкрили шпиталь для поранених солдат. В 1981 році монастир, а понад усе – його головний храм, постраждали від сильної пожежі.

За період перебування Києві під атеїстичною владою, територія монастиря значною мірою зменшилась. По перше, колишню монастирську територію забудовували житловими будинками. По-друге, в будівлях обителі розташовувались установи, які не мали жодного відношення до святині. З тридцяти споруд Покровського монастиря за ним залишилось лише сім, а всі інші – або зруйновані, або передані різним інстанціям.

Сьогодні у Покровському монастирі мешкають приблизно 300 черниць, які поступово, власними силами, відроджують обитель, повертаючи її до колишнього життя.

Побачити Покровський монастир – „рай на землі”, дізнатись більше про життя черниць, пропонуємо під час екскурсії „Храми та монастирі Києва”.

Миколаївський собор Собор Святого Миколая Мірлікійського на території Покровського монастиря в Києві вражає величчю та розмахом. Храм зведений у московському стилі. Його будівництво велось з 1896 по 1911 р.р. Ескізний проект розробив син Великої княгині Петро Романов, а робочі креслення – архітектор Ніколаєв. Це найбільший храм Києва (висота 67,5 м). Закладення собору відбувалось за присутності імператора Миколи ІІ та його дружини Олександри Федорівни. Государ особисто пожертвував на будівництво собору чималу суму. Зведення Миколаївського собору було розпочато за життя найяснішої княгині – ігумені Покровського монастиря. Оскільки вона забезпечила підтримку цього грандіозного проекту коштами, будівництво велось швидко. Проте зі смертю Олександри Петрівни стала відчутною нестача грошей. Завдяки пожертвуванням відомого мецената Миколи Терещенка, його дружини, інших доброчинців, а також внутрішнім коштам обителі та особистим внескам черниць, будівельні роботи врешті-решт успішно завершилися, хоча й були трохи уповільнені.

У 30-ті роки минулого століття більшовики зняли з храму 15 позолочених куполів. Лише в 2007 році з міського бюджету було виділено 20,5 млн. гривень на відтворення первісного вигляду храму, і до дня міста усі 15 бань зайняли своє місце. Сьогодні Миколаївський собор Покровського монастиря – найбільший храм Києва – вміщує до 3 тисяч парафіян.