Деміївка

Важко повірити у те, що сьогоднішня жвава та кваплива Деміївка, з її складними транспортними розв’язками, автовокзалом, станцією метро, Макдональдсом та іншими атрибутами бурхливого міського життя офіційно стала частиною Києва лише сто років тому.  Дійсно, до того, як у 1918 році ця місцевість увійшла до складу міста, Деміївку знали лише як околицю Києва, яка жила своїм окремим, але також бурхливим життям. Історія Деміївки як місцевості і як села невід’ємно поєднана із історією міста Києва.

Історія

ДеміївкаОдні з перших джерел, завдяки яким нам відомо про Деміївку – топографічні дослідження українського етнографа французького походження Домініка П’єра Де ля Фліза. Він згадує «село Нижня Либідь Деміївка», але не наводить точного місця його розташування і не розтлумачує назву. Ймовірніше за все, мова йшла про село, оточене місцевостями Голосіїв, Багринова Гора, Саперна слобідка, тобто про так звану Либідську землю – територію правобережжя річки Либідь. За середньовіччя ця земля належала Михайлівському Золотоверхому монастирю, а згодом перейшла у володіння Києво-Печерської Лаври. На початку ХІХ століття було відомо про населені пункти Верхню Либідь та Нижню Либідь, за якими вже у середині ХІХ століття було закріплено назву Деміївка.

Походження назви

Олексій Стеценко. Деміївка

Версії про походження назви Деміївка різняться. Є дослідники, які вважають, що дехто Деміїв був важливою персоною на цих теренах. Інші 

пов’язують назву із дієсловом «деміть», тобто «диміти», «роздмухувати», «дути». На бік останньої версії стає індустріальне минуле Деміївки: з 1880-х років тут існував завод художнього скла, на якому виготовляли кришталевий посуд та інші вироби саме шляхом видування.

З середини 1920-х до початку 1960-х років місцевість мала іншу назву – Сталінка. Під такою назвою побачив світ роман сучасного українського письменника Олеся Ульяненка, написаний 1994 року. Дія роману відбувається саме в цій історичній місцевості. Не зважаючи на суперечливі відгуки читаючого суспільства про цей твір, за нього автор отримав малу Шевченківську премію.

Робітнича околиця та її мешканці

ДеміївкаЗ другої половини позаминулого століття Деміївка є відомою індустріальною околицею Києва. Динамічний розвиток тутешньої промисловості пояснюється близькістю залізничної станції. Чого тут тільки не було: цукерні, броварні, цегельні, бондарні, ковбасні, миловарні, кузні, ливарні, млин…

Найбільш відомим місцевим підприємством вважали Київський цукрово-рафінадний завод, споруджений у 1869–1870 роках. На його базі згодом утворилася «парова фабрика шоколаду та цукерок Валентина Єфімова», перейменована за радянських часів у «Кондитерську фабрику імені Карла Маркса», сьогоднішнє підприємство Roshen.

Сто років тому жителями Деміївки було щонайменше 3000 осіб. Тут мешкало багато єврейських родин, які не мали дозволу на поселення у межах тогочасного Києва.

Робітниче населення Деміївки здебільшого проживало у гуртожитках-«казармах», які нерідко розташовувались безпосередньо на території заводів. Вагома складова частина місцевих мешканців була, на жаль, неписьменною. Розв’язуючи проблему народної писемності, а заодно й тверезості, влада утримувала мережу «народних чайних», а при них – безкоштовні бібліотеки-читальні. Подібний заклад існував і у Деміївці. 

Деміївська площа

Центром Деміївки була Базарна площа, відомої сьогодні під назвою Деміївська. У різні часи вона також називалась Комсомольською, Автовокзальною, Московською. Сьогодні у її  центрі розташований Центральний автовокзал, поруч знаходиться бібліотека ім. В. Вернадського. У 1985 році на площі було встановлено пам'ятник воїнам-автомобілістам у вигляді вантажівки-«полуторки» на постаменті.

Деміївська церква

Вознесенська церква, ДеміївкаОднією із найвідоміших і найцінніших споруд старої Деміївки є Свято-Вознесенська церква, в якій, зокрема, 1907 року вінчалася Леся Українка із Климентом Квіткою. Спершу церква була дерев’яною, згодом її розширили та обклали цеглою. Можливо, прихожанкою храму була відома київська подвижниця Матінка Аліпія. Неймовірно, але церква ніколи не закривалась, навіть за атеїстичних часів. 

Втрачена Деміївка

У 1970-ті роки переважну більшість старої забудови було знесено. Деміївку продовжили нищити й у 2000-х, зокрема, під час будівництва нової розв’язки. Тим не менш, деякі старовинні споруди збережено (поки що). Це будівля колишнього Пивоварного заводу Карла Шульца кінця XIX ст., корпуси колишнього Деміївського цукрово-рафінадного заводу (нині кондитерська фабрика «Roshen») останньої третини ХІХ ст., а також деякі колишні житлові та громадські будинки того ж періоду.

 

 

Ми в соцмережах

Підписуйтесь

Facebook
facebook.com/ToursDeKiev

Google+
google.com/+ToursDeKievUA

YouTube
youtube.com/user/ToursDeKiev