Будинок Петра І

До сьогодні у Києві на Подолі збережено три кам’яниці, які являють собою пам’ятки цивільно-мурованої архітектури. Одна з них – добре відома споруда на розі вулиць Костянтинівської та Хорива, яку часто називають «Будинком Петра І». 

Ця назва з’явилась завдяки легенді про перебування у будівлі російського царя під час одного з візитів до Києва. Багато хто стверджує, що назва є неправильною, і самодержця у будинку ніколи не було. Хтось цю назву захищає, оскільки є вказівки на можливість перебування Петра І у цьому будинку, хоча й документальних свідчень про це нема.

Вперше відвідання Петром І кам’яниці на Подолі згадується автором фундаментального дослідження 1847 року «Обозрение Киева в отношении к древностям» Іваном Фундуклєм. Пізніше цю ж ідею підтвердив видатний києвознавець Микола Закревський. Але вже за радянської доби появу будівлі почали пов’язувати з 1740-ми роками, що унеможливлювало перебування у ній Петра І.

Тим не менш, під час останніх ремонтно-реставраційних робіт, після виконання ряду досліджень, було уточнено датування спорудження будинку: це кінець XVII – початок XVIII століття. Його поява припадає на відновлення кам’яного будівництва в Києві. 

Було встановлено також, що будинок мав житлове призначення, і його власником був київський війт Іван Демидович Биковський (війт – виборний очільник міського уряду за часів Магдебурзького права, тобто представник найзаможнішої верстви населення).

Аналізуючи документально засвідчені три візити Петра І до Києва, дослідники доходять висновку, що, найімовірніше, цар міг відвідати кам’яницю Івана Биковського під час свого першого приїзду (липень-серпень 1706 р.). Оскільки царські палати того часу являли собою одноповерховий дерев’яний будинок з соснових колод, розфарбований цеглою під кладку, з погляду престижності та комфорту двоповерхова кам’яниця Биковського мала бути привабливою для царя та відповідала його статусу.

Незалежно від того, чи був Петро І у будинку, чи ні, споруда є унікальною і не потребує «милиць» у вигляді його відвідин. Важливість цієї споруди полягає у тому, що це єдина житлова кам’яниця зазначеного періоду, яка дійшла до наших днів у неспотвореному об’ємно-просторовому бароковому вигляді.  

Спочатку кам’яниця була меншою, прямокутною у плані, з двома наріжними вежами на північному фасаді. Після смерті першого власника Биковського його нащадки продали будівлю у непридатному для життя стані. Відомий архітектор того часу Іван Григорович-Барський виконав ряд робіт: додав до існуючого будинку двоповерхову прибудову із західного фасаду, північну галерею-лоджію між кутовими вежами, а також характерний бароковий ганок із півдня.

Споруджений як житловий, більшу частину свого існування будинок функціонував як благодійний заклад. Після ремонтних робіт XVIII століття його було передано одному з київських цехів. За тих часів цехи здійснювали ряд благодійних програм щодо своїх непрацездатних членів, удів, сиріт тощо, дбали про майнові інтереси, були поручителями у благодійно-опікунських справах. 1799 року на першому поверсі будівлі заснували богадільню від міста, а на другому – так званий гамівний будинок, тобто місце примусової ізоляції усіх несоціалізованих осіб: п’яниць, хуліганів, політично неблагодійних, психічно хворих. Так, саме тут провів останні роки життя видатний український композитор Артем Ведель, якого оголосили божевільним.

Існування гамівного будинку припинила пожежа 1811 року. Згодом у відремонтованій споруді розмістили парафіяльну народну школу, яка працювала майже 40 років. Наприкінці ХІХ століття його перетворили на сиротинець, де видатні філантропи Києва – І. Фундуклей, М. Терещенко та інші – власним коштом годували, лікували та вчили дітей-сиріт.

Після встановлення радянської влади будинку повернули житлову функцію: з 30-х по 60-ті це було комунальне житло. Після ремонтних робіт 70-х будинок передали Музею історії Києва, який використовував його як фондове приміщення для зберігання археологічних артефактів.

Сьогодні в унікальній кам’яниці розміщено Музей історії благодійництва у Києві.

За матеріалами газети «Україна Молода» від 12.01.2017 р.