Архітектори Києва

Альошин, Павло Федотович (1881-1961)

Народжений у Києві, у родині будівельного підрядника, Альошин глибоко відчував дух та стиль сучасного йому Києва та ті зміни, яких було не уникнути із зміною влади, суспільного устрою та цілого світогляду. Здобувши блискучу освіту інженера та архітектора, Альошин вдало застосовував здобуті знання у київській архітектурі, поєднуючи їх із розумінням потреб міста, знанням його історії та традицій. Функціональність, конструктивність, ретельна увага до деталей притаманна багатьом працям Альошина.

Творчість архітектора П.Ф. Альошина відома киянам завдяки будівлі Педагогічного музею (сьогодні – Будинок Учителя), колишньої Ольгінської гімназії, де зараз розміщено Президіум Академії Наук України, а також численним особнякам і прибутковим будинкам. Нас і досі вражають особняк Ковалевського на Печерську,  а також перший будинок лікаря по вул. Великій Житомирській, 17, де розміщено меморіальну дошку на честь архітектора. Завдяки Альошину було відновлено такі добре відомі київські споруди, як Маріїнський палац та Червоний корпус університету ім. Шевченка.

Беретті, Вікентій (Вінчензо) Іванович (1781-1842)

Італієць за походженням, син професора механіки, який переїхав до Російської імперії у 80-ті роки 18 століття, Беретті зробив блискучу кар’єру в Петербурзі. Він обіймав посаду міського архітектора, був одним із членів комітету зі спорудження Ісааківського собору.

У 30-ті роки 19 століття, після перемоги у конкурсі зі спорудження Київського університету (Червоний корпус), переїздить до Києва, де працює до останніх днів життя.

Червоний корпус університету відрізняється виразністю та монументальністю. Працюючи над спорудою, Беретті ще не знав, з якої сторони буде прокладено вулицю Володимирську, проте геній митця дозволив виконати обидві сторони будівлі презентабельними. Не лише з прилеглих вулиць, але й з Печерських висот споруда виглядає неперевершено. Цікаво, що декілька років після завершення будівництва знайомий нам університетський корпус був білим і лише згодом набув сучасного забарвлення.

У той час в архітектурі панує стиль класицизму, і Беретті виявляє себе неперевершеним у цьому напрямку зодчества. За його безпосередньої участі розроблено проекти таких установ: Астрономічної обсерваторії, Ботанічного саду, враховуючи будівництво знайомих нам сьогодні оранжерей, Інституту шляхетних дівчат.

Саме Беретті ми завдячуємо появі таких міських магістралей, як Володимирська вулиця, Університетський бульвар (сьогодні – бульвар Тараса Шевченка). Беретті сприяв укріпленню та збереженню залишків Золотих воріт.

Сьогодні одна з вулиць житлового масиву Троєщина носить ім’я відомого архітектора. Також, на честь Вікентія Беретті на фасаді Червоного корпусу відкрито меморіальну дошку із написом «від вдячних українського та італійського народів».

Брадтман, Едуард-Фердинанд Петрович (1856-1926)

Київський архітектор кінця 19-початку 20 століття, німець за походженням, Брадтман працював у багатьох архітектурних стилях. Так, у стилі неоренесанс архітектором було створено добре відомий нині театр ім. Франко (тодішній театр «Соловцов»).

Та, мабуть, найвиразніші його доробки виконано у стилі модерн. Перш за все, це будинок Гінзбурга, який за часів Брадтмана був прикрашений скульптурами античних богів, химер та іншими притаманними цьому стилю деталями. Сьогодні цей будинок по вул. Городецького, 9 виглядає зовсім інакше... Також, кияни добре знають "споруду із мереживом" по вул. Хмельницького, 10, який часом називають будинком Брадтмана.

Та, ймовірно, найвідомішим шедевром архітектора є знаменитий Дім невтішної удови, що запав у серця туристів і місцевих жителів не лише завдяки численним легендам, але й через свою лаконічність, виразність та дійсно модерновий шарм.

Брадтман приймав участь у проектуванні та плануванні центральних вулиць Києва – Городецького, Заньковецької, Ольгінської, а також площі Франка.

А ще можна згадати будинок на Лук’янівці (Герцена, 6), а також чи не єдиний частково дерев’яний будиночок по вул. Січових Стрільців, 22, пожежну частину із каланчею на Подолі... Усе це – рука талановитого Брадтмана.

Городецький, Владислав (1863-1930)

Ім’я цієї людини одразу спадає на думку, коли мова йде про архітекторів Києва. Дивак і вправний мисливець, власник кількох підприємств, майстер епатажу – здавалося, коли б йому займатися ще й архітектурою? Проте, саме архітектура була чи не найсильнішою його пристрастю.

Праця Городецького у Києві була настільки плідною та незвичною для ока звичайних киян, що архітектора нерідко називають «київським Гауді».

Національний художній музей, католицький костел св. Миколи, караїмська кенаса по вул. Ярославів Вал, і, звичайно ж, Будинок з Химерами –усе це треба побачити.

Тож, замість сотні літер про геній Городецького, пропонуємо оцінити його творчість та дізнатись про життя цієї незвичної людини під час наших екскурсій Києвом.

Григорович Барський, Іван Григорович (1713-1791)

Видатний майстер архітектури, автор добре впізнаваних шедеврів українського бароко, Григорович-Барський залишив по собі вагомий слід у київському зодчестві.

З-поміж тих споруд Григоровича-Барського у Києві, які збереглись до наших днів, варто виокремити Покровську та Набережно-Микільську церкви на Подолі, які є перлинами храмової архітектури нашого міста. Ще одне добре відоме творіння архітектора – фонтан Самсон – ми можемо бачити не в оригіналі, проте копія також свідчить про майстерність архітектора та його відчуття стилю тодішнього Подолу. Про функціональність цієї споруди годі й говорити, адже фонтан був частиною першого водопроводу на Подолі, який також проектував Григорович-Барський.

Отже, творчій доробок Григоровича-Барського свідчить про те, що завданням архітектури є не лише створення краси, але й забезпечення комфорту мешканцям міста.

Ковнір, Степан Дем’янович (1695-1786)

Виходець із простої української родини, звичайний каменяр змолоду, Степан Ковнір власною працею довів, що майстерність і талант можна розвивати протягом усього життя.

Після пожежі 1718 року в Києво-Печерській Лаврі виникла необхідність у відновленні споруд обителі. Ковнір розпочинає роботу під керівництвом тодішніх метрів зодчества Шеделя та Нейолова, проте дуже швидко сам стає «кам’яного будівництва майстром». Його перші будівлі у Лаврі були простими та мали господарське призначення. Та згодом з його умілих рук з’являються такі витончені споруди, як дзвіниці на Ближніх і Дальніх печерах, а також корпус, відомий зараз як Ковнірівський, в якому сьогодні розміщено Музей історичних коштовностей України. Пізніше Ковнір приймає участь у створенні Кловського палацу.

Майже 40 років свого життя Ковнір віддав Києво-Печерській Лаврі. Саме завдяки йому ми знаємо Лавру такою, якою вона є – гармонійною, вишуканою, справжньою перлиною українського бароко.

Меленський, Андрій Іванович (1766-1833)

Митець, який своєю творчістю визначав європейські архітектурні смаки першої половини ХІХ століття, учень славетного італійського зодчого Джакомо Кваренгі, спершу працював у Москві та у Петербурзі. Проте визнання він здобув саме в Києві, отримавши у віці 33 років посаду головного архітектора міста.

Творчість Меленського є надзвичайно багатогранною. З-поміж його робіт – культові споруди, приватні будинки, державні установи тощо. Першою архітектурною справою Меленського в Києві став пам’ятник Магдебурзькому праву, який також називають пам’ятником Хрещення Русі. Він також спроектував будівлю Міського театру (не зберігся, на його місці сьогодні – Український дім).

У 1808-1809 рр. розробляв новий план забудови міста, дбаючи про збереження у Києва його історичного обличчя та статусу високодуховного міста. План передбачав об’єднання Старого міста, Подолу та Печерська, які на той час були розрізненими, в єдиний міський організм. Після страшної пожежі 1811 року на Подолі узявся за відродження цього району. Тут він створив цілу низку будівель, добре відомих сьогодні: монастир Миколи Доброго (зберіглась дзвіниця), кам’яна церква Миколи Притиска, Контрактовий будинок, Гостиний двір (керував проектом архітектора А. Руска) та інші.

Низка важливих робіт здійснена Меленським на території Києво-Печерської Лаври, у Флорівському та Кирилівському монастирях.

Новаторство Меленського як архітектора церковних споруд полягає у проектуванні ротонд, як не були знані до нього у місті. Ротонда – кругла церква – є своєрідним символом нескінченності світу. Першою з’являється церква-ротонда на честь Святого Миколая на Аскольдовому цвинтарі. Пізніше збудовані Меленським ротонди: храм Різдва Христового на Володимирському узвозі (відновлено сьогодні), церква Введенської общини, Воскресенський храм у Флорівському монастирі.

30 років перебування Меленського на посаді головного архітектора Києва не минули даремно: місту поталанило, що його розвитком та відбудовою займався майстер найвищого рівня, але не менш пощастило й архітекторові – творити у чарівному, старовинному та сповненому духовної благодаті місті.