Панорама Голгофа в Києві

Перша у Російській імперії панорама з’явилась у середині ХІХ століття. Це було полотно «Волга», яке створили художники – брати Чернови.

І ось 10 січня 1902 року на Володимирській гірці в Києві – місці прийняття киянами християнства – відбувається освячення і відкриття нового атракціону – панорамного павільйону «Голгофа». З цієї нагоди зібралося багато людей. З-поміж почесних гостей – губернатор Києва та міський голова.

За рік до події, на терасі навпроти костьолу святого Олександра, на ідеально круглому майданчику, оточеному деревами, був побудований дерев’яний павільйон у вигляді 12-гранної ротонди. Споруда діаметром 32 метри, з камерним порталом, була створена за проектом інженера В. Римського-Корсакова. В архітектурі були використані модернові технології: по колу рейками рухався візок для розвішування картин, бетонні сходи вели глядачів у центр споруди – на майданчик, над яким встановили особливу парасолю, пофарбовану знизу у чорний колір. Вдень павільйон освітлювали сонячні промені, що пробивалися крізь горішні вікна, а ввечері – газові пальники. Будівництвом керував австрійський підданий, підприємець Артур Гашинський.

Кожен відвідувач панорами неначе опинявся в Єрусалимі на Голгофі і бачив страту Христа. Перед очима глядача, в залежності від його розташування під шатром споруди, розгорталась «картинна вистава» з об’ємних предметів, на тлі великого полотна з майстерно прописаними дрібними деталями. Світло, джерела якого були сховані від глядачів, імітувало «стереоскопічне відчуття участі в подіях, що відбувалися».

Київська Голгофа була копією віденської панорами «Розп’яття Христа», яка згоріла 1892 року. Полотно виконали художники з Австрії Вільгельм Крігер та Йоганн Фрош на замовлення київської міської управи. Картину завдовжки 94 м та завширшки 13 м транспортували до Києва, намотавши його на спеціальну дерев’яну котушку. Вантаж вагою понад 3 тонни було доставлено залізницею. Закінчував роботу над полотном київський художник-декоратор С. Фабіанський, який виконав ілюзорно-предметний план картини, розміщуючи об’ємні предмети так, щоб створити ілюзію присутності глядача під час останніх хвилин життя Ісуса Христа.

Вже у перші дні існування київської Голгофи до неї розпочалося справжнє паломництво. Старі й малі вишикувалися у величезну чергу. Як писав путівник по Києву тих часів, «у цьому храмі мистецтва глядачі стояли годину-другу споглядаючи дивовижну живу картину останніх днів життя Спасителя». Квитки продавалися на тиждень вперед, з’являлися спекулянти й перекупники. Павільйон працював 13 годин на добу, вхід коштував 50 копійок, для учнів – 30 (немалі на той час гроші). 

Експозиція проіснувала декілька десятиліть. Спочатку вона належала місту та декільком приватним власникам. Після громадянської війни панорама була підпорядкована губернському відділу політпросвіти – вже з антирелігійною метою, та була попередньо реквізована на користь держави. У 30-ті роки «соціалістичної реконструкції», коли на Володимирській гірці та Михайлівській площі мав з’явитись величезний парк культури і відпочинку, павільйон розібрали. Полотно стало навчальним посібником для художнього інституту, де збереглось лише частково, а об’ємні предмети були знищені під час вибуху Успенського собору Києво-Печерської Лаври.

У 1982 році, під час будівництва київської філії музею Леніна (нинішній Український Дім), змінилася й сама Володимирська гірка. Сьогодні, на жаль, немає навіть того місця, де знаходилась ця київська цікавинка – панорама Голгофа. Можливо, її незабаром відтворять у приміщенні Українського Дому.

Дізнатися більше про історію панорами Голгофа в Києві можна під час пішохідної екскурсії Володимирською гіркою.