Народжені в Києві

Олександр Вертинський (1889-1957)

Артист, кіноактор, композитор, поет і співак, кумир естради першої половини XX століття.

Народився та провів перші роки життя у будинку №43 на вулиці Володимирській. Сьогодні про це нагадує меморіальна дошка на фасаді будівлі. З юних років захоплювався театром, грав у аматорських постановках, а іноді й брав участь у спектаклях Київського театру Соловцова та у Театрі Саксаганського у якості статиста. Паралельно займався журналістикою, і у газеті «Киевская неделя» було опубліковано його перші прозові твори.

Вертинському присвячено одну з вітрин Музею однієї вулиці в Києві. Найбільш зворушливе зізнання Вертинського у коханні до рідного міста, написане наприкінці його життя, любви к родному городу, починається зі слів: «Киев – родина нежная»...

Артемій Ведель (1767-1808)

Композитор, співак, диригент, скрипаль, автор багатоголосної церковної музики. Створив понад 80 музичних творів, з-поміж яких – хорові концерти, літургії, канти.

Народився у Києві на Подолі, у будинку на перетині вулиць Братської та Андріївської. Будинок не зберігся. В цьому ж районі міста й завершився його життєвий шлях. Навчався у Київській духовній академії (нинішня Києво-Могилянська Академія), де пізніше був солістом та регентом, а також керівником хору.

На фасаді Староакадемічного корпусу Академії встановлено меморіальну дошку на честь Артемія Веделя. Композитора поховано на кладовищі гори Щекавиця в Києві, зруйнованому за радянських часів.

Голда Меїр (1898-1978)

Політична й державна діячка, одна із засновників держави Ізраїль. 

Народилася у Києві неподалік від Бесарабського ринку, у будинку, що не зберігся. У нашому місті жила із батьками та двома сестрами до п'ятирічного віку. Свої дитячі спогади детские про Київ (на жаль, тривожні та безрадісні через бідність родини та погромів) залишила в автобіографічній книзі «Моє життя».

Будинок №5 на вулиці Басейній прикрашений барельєфом Голди Меїр.

Володимир Горовиць (1903-1989)

Один з найбільш талановитих музикантів своєї епохи,  чий пік слави прийшовся, на превеликий жаль, не на період перебування в Україні.

Майбутній композитор та піаніст народився у Києві в родині інженера, а дід Горовиця був відомим меценатом. Навчався у Київському музичному училищі (сьогодні інститут музики ім. Глієра), а також у консерваторії. До 1928 року виступав у складі першокласних оркестрів, маючи величезний успіх. Емігрував до США і знову відвідав СРСР лише багато років потому.

Горовиць отримав 25 премій Греммі, а також Медаль Свободи – найвищу американську нагороду.

На знак пошани у Києві з 1995 року періодично проводиться Міжнародний конкурс молодих піаністів, який носить його ім'я. У Києві, на будинку на вул. Михайла Коцюбинського, де з 1903 по 1904 роки жив майбутній музикант, є меморіальна дошка. Одній з вулиць Солом'янського району в Києві присвоєно ім'я Горовиця.

Ігор Сікорський (1889-1972)

Інженер, авіаконструктор і підприємець, вчений, винахідник, філософ. Створив такі перші в світі літальні апарати, як: чотиримоторний літак «Руський витязь» (1913), пасажирський літак «Ілля Муромець» (1914), трансатлантичний гідроплан, серійний гелікоптер одногвинтової схеми (США, 1942).

Син професора Київського університету, І. Сікорський жив у домі № 15-а на нинішній вулиці Ярославів Вал, до 1912 року. Сьогодні будівля перебуває у жалюгідному стані.

Перші успіхи у сфері авіабудівництва продемонстрував у рамках спеціалізованих виставок у Києві. Навчався у Київській Політехніці, на території якої є пам'ятник Сікорському.

Портрет Сікорського у формі авіатора зображений на монеті номіналом 2 гривні, яку випустив Нацбанк України у 2009 році у серії «Видатні особистості України». На честь легенди авіації названо Авіакосмічний ліцей Національного авіаційного університету України, а також Київський Політехнічний інститут. З 2016 року ім'я видатного українця присвоєно Міжнародному аеропорту «Київ». У Шевченківському районі Києва є вулиця Сікорского (колишня Танкова). У Музеї української діаспори на постійній основі діє історико-меморіальний виставковий проект «Наш Сікорський».

Казимір Малевич (1879-1935)

Художник-авангардист, педагог, теоретик мистецтва, філософ. Основоположник супрематизму – напрямку в абстрактному мистецтві.

Народився у Києві. Тривалий час місцем народження Малевича вважався будинок по вулиці, що нині носить його ім'я (раніше – Боженка, Бульонська). Нові дослідження дають підстави вважати, що він народився на вул. Жилянській (будинок не зберігся). Був хрещений у католицькому соборі святого Олександра (вул. Костельна, 17). Навчався у школі М. Мурашка, у відомого українського художника М. Пимоненка, часто відвідував його майстерню на вул. Гоголівській. Був професором Київського Художнього інституту, зображував київські пейзажі. Відомий твір Малевича  – картина «Святошин під Києвом, 1930» – експонується у Третьяківській галереї.

Малевича було запрошено розписати стіни конференц-зали Всеукраїнської Академії Наук (вул. Володимирська, 55). Зберігся ескіз розпису, і нині він знаходиться у Національному Художньому Музеї України.

Остання прижиттєва виставка робіт Малевича також відбулась у Києві, в музеї Російського мистецтва. Спогади художника про місто збереглись у його автобіографії, а також у листуванні із київськими друзями. Він писав: «Неповторним залишався у моїй  пам’яті Київ. Будинки, вимурувані з кольорової цегли, гориста місцевість, Дніпро, далекі обрії, пароплави. Усе його життя впливало на мене дедалі більше…».

Меморіальний знак Малевичу в Києві встановлений на вул. Володимиро-Либідській. 

Михайло Булгаков (1891-1940)

Видатний письменник, драматург, театральний режисер та актор. 

Народився 15 травня 1891 року в родині доцента (пізніше – професора) Київської духовної академії на Воздвиженській вулиці Києва. Хрещений у Хрестовоздвиженській церкві на Подолі (вул. Воздвиженська). Імя отримав на честь архістратига Михайла – святого покровителя Києва. У місті родина змінила декілька адрес, найбільш відома з яких – Андріївський узвіз, 13, де сьогодні розміщений літературно-меморіальний музей Булгакова. 

Освіту також отримував у Києві: Булгаков закінчив Першу гімназію та вступив до медичного факультету Київського університету.

У Києво-Подільській церкві Миколи Доброго відбулось вінчання  Булгакова з Тетяною Лаппа, його першою дружиною.

Ряд творів Булгакова присвячено Києву: «Біла гвардія», «Дні Турбіних», «Київ-місто». Живучи та працюючи у Москві, письменник отримує натхнення у спогадах про Київ, який він добре знав і любив. Йому належить багато красивих та цитованих екскурсоводами висловів про Київ.

Микола Бунге (1823-1895)

Державний діяч XIX століття, вчений-економіст, академік, міністр фінансів.

Народився у родині лікаря. Закінчив Першу Київську гімназію із золотою медаллю, а згодом – юридичний факультет Київського университету. З останнім повязана більша частина життя Бунге, оскільки саме в Університеті він піднявся кар'єрними сходами від викладача до ректора. Здійснив важливі економічні реформи, є автором багатьох праць у галузі економіки.

Згідно із заповітом, Бунге було поховано на Лютеранській частині Байкового кладовища. Фамільний склеп було знищено у 30-ті роки, на цьому місці зараз інші поховання.

У 1904 році учнями та шанувальниками цього видатного киянина було засновано училище Бунге (ошатна споруда з кутовим шпилем, вулиця Липська, 18/5).

Павло Альошин (1881-1961)

Відомий архітектор та педагог. Автор понад десяти справжніх шедеврів зодчества, здебільшого в стилях класичної архітектури, модерну та конструктивизму.

Альошин народився в Києві у родині підрядника, отримав блискучу освіту в Петербурзі, вивчав та удосконалював свої знання в різних країнах Європи. У різні часи був викладачем і професором Київського художнього інституту, головним архітектором Києва, членом Президиуму та віце-президентом Академії архітектури УРСР.

Альошин створив такі видатні споруди Києва: Педагогічний музей (тепер – Будинок учителя), Ольгинська гімназія (нині – Президиум Академії Наук України), 1-й дім лікаря на вул. Великій Житомирській, 17, 2-й дім лікаря на вул. Заньковецької, 5/2, будинок Ковалевського, інші прибуткові та житлові будинки.

У 1917 – 1920 роках брав участь у частковій реконструкції Києва. У післявоєнний період займався відновленням відомих памяток Києва: Київського университету ім. Т. Г. Шевченка, Маріїнського палацу, Хрещатика.

П.Ф. Альошин похований на Лук'янівському цвинтарі Києва. На будинку № 17, вулиця Велика Житомирська, де жив архітектор, встановлено меморіальну дошку.

Серж Лифар (1904-1986)

Балетмейстер та хореограф, відомий як один із найвидатніших танцівників XX сторіччя. Сучасники називали його «богом танцю», «добрим генієм балету XX століття».

Народився в Києві на вул. Тарасівській, неподалік від старого ботанічного саду. Будівлю 8-ї Київської гімназії, що на теперішній площі Франка, прикрашає меморіальна дошка на його честь. Займався музикою на фортепіанному відділенні Київської консерваторії, співав у церковному хорі у Святій Софії. Відкрив для себе магію танцю в студії відомої балерини Броніслави Ніжинської при Оперному театрі. У 1922 році був змушений емігрувати до Парижа.

Сержу Лифарю вдалося зібрати одну з найцікавіших у Європі бібліотек, яка складається зі стародруків XVI – XIX століть. Зараз частина цієї бібліотеки зберігається у відділі мистецтв київської Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки. Частина предметів, що належали йому, знаходиться в столичному Музеї української діаспори, у якому також є присвячена йому постійно діюча експозиція.

У своїх спогадах «Страдні роки» (у Парижі ця книга вийшла у французькому перекладі під назвою «Часи, коли я голодував») Лифар незмінно повертається до коханого міста Києва, міста його дитинства та юності, підкреслюючи переваги Києва над Парижем. Після еміграції Сергій Лифар приїхав у Київ лише раз, для відвідання місця поховання батьків. «Немає нічого найдорожчого, ніж Київ», – писав він у мемуарах.

«Серж Лифар із Києва» – такий надпис, згідно з його розпорядженням, було зроблено на могилі генію танцю на кладовищі Сент-Женев'єв-де-Буа в Парижі.

Існує українська марка, а також монета із зображенням Лифаря. Наразі ведуться дискусії про перейменування однієї з київських вулиць на його честь.

Валерій Лобановський (1939-2002)

Футболіст, видатний тренер з футболу. Багаторічний наставник київської команди «Динамо». Один з кращих тренерів у історії футболу, із багатьма досягненнями та нагородами.

Народився в Києві на Деміївці. Навчався у школі № 39 (146, колишній Червонозоряний проспект, сьогодні проспект Лобановського), де встановлено меморіальну дошку. Навчальний заклад названо на його честь, і у ньому є меморіальний музей великого тренера. У 1956 році вступив до Київського політехнічного інституту. Є вихованцем футбольної школи № 1, а також футбольної школи молоді (ФШМ) у Києві.

До «Динамо» (Київ) Лобановський потрапив у 1955 році, а за 5 років став найкращим бомбардиром клубу. У сезоні 1961 року команда «Динамо» увійшла в історію, ставши першою немосковською командою-чемпіоном, і у ній Лобановський проявив себе 10 голами у чемпіонаті.

Під його керівництвом київське «Динамо» 8 разів ставало чемпіоном СРСР та 6 разів власником Кубку СРСР. Двічі (у 1975 та 1986) клуб вигравав європейський Кубок Кубків, а також у 1975 європейський Суперкубок.

У період з 2000 по 2002 роки Лобановський був тренером збірної України. Він зумів вивести українців до плей-офф відбіркового кола на ЧС-2002, але там збірна України поступилась Німеччині.

Валерій Лобановський пішов з життя 13 травня, у «день народження» київського «Динамо». Похований на Байковому кладовищі Києва.

15 травня 2002 року Валерію Лобановському посмертно присвоєно звання Героя України. Іменем Лобановського названий стадіон «Динамо» у Києві (вул. Грушевського, 3), поруч з яким є памятник метру футболу.