Будинок плачучої вдови

На перший погляд цей будинок нам здається звичайнісіньким. Певно, багато хто, поспішаючи у своїх справах, пройшов би повз нього, не піднімаючи очей, якби не одна цікава деталь – сумне обличчя красивої жінки на фасаді. Саме воно і привертає увагу до цього будинку. Саме воно і додало будинку популярності, породжуючи легенди, чутки і плітки. Саме з ним пов'язують народну назву будинку. Адже чарівна незнайомка, яка прикрашає своїм обличчям фасад будівлі, не просто сумує – у дощову погоду вона невтішно плаче, оскільки крапельки вологи, немов сльози, струмують її кам'яним лицем.

Выходит, здание принадлежало вдове? Вовсе нет. Известно, что заказчиком особняка выступил полтавский купец 2-й гильдии Сергей Аршавский. Он обратился к известному архитектору Киева Эдуарду Брадтману, который и возвел это здание в 1907 году. Заказчик, хоть и был вынужден сдавать верхний этаж особняка, благополучно прожил в нем с женой и четырьмя детьми вплоть до 1913 года.

Виходить, будівля належала вдові? Зовсім ні. Відомо, що замовником особняка був полтавський купець 2-ї гільдії Сергій Аршавський. Він звернувся до відомого архітектора Києва Едуарда Брадтмана, і той звів цю будівлю у 1907 році. Замовник, хоч і був змушений здавати верхній поверх особняка через матеріальні труднощі, благополучно прожив у ньому з дружиною та чотирма дітьми аж до 1913 року.

Звідки ж взялася "вдова"? У кожного київського екскурсовода є своя легенда на цей рахунок, і не одна. Під час екскурсії Печерськом екскурсантам запропонують безліч романтичних версій про походження цієї назви.

А для прозаїчно налаштованих повідомляємо: обличчя жінки, або так званий античний маскарон, є декоративною особливістю будинку. Це ознака стилю модерн, в якому виконаний особняк. Зазвичай маскарон є символом домашнього вогнища, своєрідним захистом від лихого ока, чуток і пліток. Хто б міг подумати, що в даному випадку цей символ, навпаки, стане їх джерелом!

Крім загадкового особи жінки, у будівлі є інші цікаві риси. Так, кожен із фасадів будинку має своє рішення. Для наших поглядів сьогодні доступні два парадних фасади (перехрестя вулиць Банкової та Лютеранської). Вони оздоблені лабрадоритом – високоякісним облицювальним матеріалом, що використовується у монументальній архітектурі, а також сірим гранітом і штучним каменем під руст. Будівля також прикрашена ліпниною з цегли, керамічною плиткою, кованим металом. Над одним з балконів парадного фасаду вирізано монограму замовника і власника будівлі – СА (Сергій Аршавський).

Після Аршавського будинок плачучої вдови належав купцю Тев'є Апштейну. Після революційних подій особняк був націоналізований. У різні часи у ньому розташовувалися: Федерація іноземних групп ЦК компартії, Особливий відділ ХІІ армії, профспілка Південно-Західної залізниці, урядові структури. Сьогодні будівля знаходиться на балансі Адміністрації Президента. Ймовірно, його використовують для прийому і розміщення високопоставлених гостей.