Будинок Сироткіна (ресторан Лейпциг)
Будинок, що розмістився на розі вулиць Володимирської та Прорізної і здебільшого згадуваний як «будинок Сироткіна», добре відомий киянам, а гості міста, милуючись ним, завжди просять розповісти про нього щось цікаве.
Інтерес до будинку є зрозумілим: пишний, багатий декор будівлі, витончена ліпнина, ажурні балконні огорожі, скульптурні композиції – усі ці деталі привертають увагу екскурсантів.
Зведений на початку ХХ століття за проектом архітектора Карла Шимана, будинок став об’єктом численних будівельних скандалів, причому як сторічної давності, так і сьогодення. Споруді притаманні ознаки декількох різних архітектурних стилів. Саме тут, чи не найперше в місті, з'явились ліфт та система парового опалення. Будинок неодноразово змінював власників… Але про все це можна дізнатись під час екскурсії.
Зараз декілька слів про інше, а саме – про роль, яку він відігравав для киян у минулому та про його відносно недавню історію.
У романі М. Булгакова «Біла гвардія» ця споруда згадується як прибутковий будинок, на нижніх поверхах якого розміщувалась кав’ярня-кондитерська «Marquise», а також магазини, де можна було придбати квіти та ковбаси. Окрім цього, тут знаходилось бюро з найму бонн та гувернанток. Кияни називали його «бюро німкень». На горішніх поверхах будинку були мебльовані кімнати «Палермо».
Вже за радянських часів тут були комунальні квартири, а під дахом – майстерні художників. У них можна було зустріти міську богему, зайняту цікавою розмовою за пляшкою горілки з ковбасою.
На нижньому поверсі з 1949 року працював «Коктейль-хол», де можна було скуштувати такі екзотичні коктейлі, як «М’ятний», «Кавовий», «Яєчний», «Шампань-ваніль», «Політ». За спогадами старожилів, коштували вони недорого, але для «справжніх чоловіків» були слабенькими, неміцними. Тому іноді замовлялось 250 грамів лікеру «Шартрез», міцністю, як і горілка, 40%, а коктейль ішов як закуска. До коктейлю додавалась пластикова соломинка, яку покупці нерідко забирали як сувенір, випиваючи напій одним духом.
Але, як результат боротьби з космополітизмом, заклад було ліквідовано, а в його залах запрацювало банальне радянське кафе «Чайка».
Пізніше воно отримало назву «Лейпциг», на знак пошани до міста-побратима Києва, і з цього закладу зробили ресторан німецької кухні. І, хоча інтер’єр ресторану не дуже відрізнявся від інших аналогічних київських закладів, бажаючих потрапити сюди було дуже багато, адже до Києва завітала справжня Східна Німеччина!
Увечері, якщо у ресторані не працював ніхто із знайомих, 10 карбованців треба було заплатити швейцару на вході та 5 карбованців за столик офіціанту. Разом це була вартість повноцінної вечері на двох! Посадкових місць у 4 залах «Лейпцигу» було майже 150.
Найцікавішим було меню. Українською та німецькою мовою пропонувались нечувані німецькі блюда: біфштекс по-гамбурзьки, ескалоп по-німецьки, шніцель «Лейпциг-Буташтек», або ж зовсім екзотичні: ринц, Хопель-попель та інші. Особливою популярністю серед відвідувачів користувався «Італійський м’ясний салат з маринованими сливами». Були й звичні для киян котлета по-київськи або шашлик. Окрім того, пропонувалось декілька видів пива та шнапс.
Вдень ресторан був більш-менш доступний. Він пропонував комплексний обід вартістю 1 карбованець 30 копійок, який у вівторок та четвер – рибні дні – був трохи дешевшим.
Цікаво, що до складу обслуговуючого персоналу закладу входили виключно чоловіки. Оскільки кухарі ресторану стажувались у НДР, влаштуватись сюди працювати без знайомств було майже неможливо.
Вже наприкінці 80-х років будинок став аварійним, мешканців комуналок було переселено, а ресторан закрито. Поступово дім спустошувався, стара «начинка» зникла…
У наші дні були спроби перетворити будівлю на готель, проте, через фінансові труднощі власника, це поки що лишається проектом. Є невтішні прогнози, що місто може просто втратити цікавий історичний будинок...
Поки цього не сталось – запрошуємо помилуватись екстер’єром відомого будинку під час наших екскурсій.