Язичницькі та рідновірські місця і пам'ятки Києва

Збручанський, або Збруцький ідол

Київська копія Збруцького ідола знаходиться між Софійською та Михайлівською площами Києва, на Володимирському проїзді. Його ще називають Світовидом, оскільки, за припущеннями, скульптура зображує слов'янського бога Рода-Світовида – творця всесвіту та верховного божества західних слов'ян.

Ідол являє собою чотиригранний стовп, розділений на три рівні-яруси. Кожен з ярусів відповідає уявленням слов'ян-язичників про три світи: небо, землю та потойбіччя. Ймовірно, на різних ярусах скульптури можна побачити й інших паганських богів: Ладу, Мокош, Перуна, Дажбога, Велеса.

Назва пам'ятки походить від річки Збруч, у водах якої у 1848 році було знайдено оригінал скульптури. Він зараз зберігається в Археологічному музеї в Кракові. Київську копію Збруцького ідола було встановлено до 1500-річчя хрещення Русі.

Водолій, або Симаргл

Бронзовий лев-водолій (за іншими даними Симаргл) встановлений на Володимирському проїзді, у сквері неподалік дитячого майданчика.

За однією з версій, цей гордовитий лев є збільшеною копією судини-водолія з археологічного музею в Переяславі-Хмельницькому. Такі посудини, виконані у формі птаха або звіра і встановлені неподалік від храмів, у давнину використовувались у ритуальних цілях.

Є також версія, що цікава скульптура може ототожнюватись із Симарглом. Симаргл був божеством давньоруського пантеону та входив до числа семи (або восьми) божеств, ідоли яких були встановлені в Києві за князя Володимира у 980 році. Симаргл – духовний посередник між верховними богами неба і духами землі. Він мав здатність перевтілюватися у крилату собаку-птицю, тому його часто зображували як лева чи собаку, із крильцями. Київська скульптура теж схожа на собаку, проте крил у неї немає, що схиляє нас до першої версії.

Капище на горі Хоревиці

Гора Хоревиця, або ж Замкова, є легендарним місцем, де начебто знаходилась резиденція князя Хорива. На ній у 2006 році було закладене капище у формі восьмикутної зірки, із вогнищем посередині. Капище присвячене богу молодого сонця Ярила і щонеділі зранку на Хоревиці рідновіри проводять служіння. 

Іноді кажуть про закладення капища «во славу Вирію». За стародавніми віруваннями, Вирій являв собою райську країну, де зимують птахи та спочивають душі померлих, слов'янський образ раю.

Копирів кінець

Копирів кінець – історична місцевість, розташована в районі перетину вулиць Кудрявської, Петрівської, Вознесенського узвозу, провулків Киянівського і Несторівського. Відомий як резиденція князя Святослава. Є припущення, що назва місцевості походить від слова "капир" – з арабської "безбожник" (можливо, від місця проживання язичників або іновірців).

Пам'ятник князю Святославу

Святослав Ігорович – останній язичник з київських князів. Пам'ятник йому знаходиться на Пейзажній алеї Києва. 

Мати Святослава, княгиня Ольга, прийняла християнство та намагалася звернути Святослава у свою віру. Юний воїн Святослав «не брежаще того ні у вуха принимати», продовжував дотримуватися старих звичаїв.

Завдяки візантійському очевидцю нам відомо про зовнішність князя Святослава. Середнього зросту, надзвичайно широкий у плечах, силач c могутньою шиєю. Блакитні очі, довгі вуса, сережка, борода сбрита, волосся на голові – також, тільки звішується одне довге пасмо. Це прообраз знаменитого оселедця, який століттями пізніше буде відрізняти запорозьку козацьку вольницю – Січ. 

До речі, ще один пам'ятник Святославу є на території МАУП.

Дерев'яний ідол Перуна 

Розташований на Старокиївській горі неподалік від будівлі історичного музею. Місце обране не випадково, адже за дохристиянських часів на Горі було декілька капищ, із ідолами, які згодом були зруйновані, а ідоли спалені чи скинуті у води Почайни та Дніпра. За часів Володимира Перун був головним божеством Київської держави та символом державного єднання. 

З літописних джерел відомо, як виглядав ідол Перуна у давнину.  Він був дерев'яний, мав залізні ноги, срібну голову та золоті вуса. У руках він тримав дорогоцінний камінь, із них також могли бути зроблені очі.

Перунові приносили у жертву птахів, хліб і м'ясо, підтримували невгасимий вогонь біля ідола. Поширеною жертвою був кабан.

Сьогоднішній дерев'яний Перун одягнений у шолом як символ войовничості та сили. Скульптуру вироблено з дуба – культового дерева слов'ян, яке присвячене Перунові. Ідол Перуна неодноразово нищили та відновлювали.

Язичницьке капище

Копія язичницького капища, знайденого археологом Вікентієм Хвойкой під час розкопок на Старокиївській горі (1908 р.). Ймовірно, це був храм Перуна, за іншою версією – Рода-Світовида. Капище вважається однією з найдавніших пам'яток язичництва.

Фундамент капища складався з різних за величиною каменів сірого піщаника, які іноді мали наскрізні отвори. Камені ці були складені на глині, утворюючи еліптичну фігуру (4,2 х 3,5м), що мала з чотирьох боків по одному чотирикутному виступу (70-80 см завдовжки), які були орієнтовані за сторонами світу. 

Досі тривають суперечки, чи був то храм, чи святилище просто неба. Оскільки навкруги було знайдено на обгорілі колоди, вони наводили на думку про огорожу чи дерев’яні стіни і про великий розмір храму.

Лиса гора

Історична місцевість у Києві, розташована на південний захід від Видубичів на правому березі річки Либідь, між Теличкою, Саперною слобідкою і Багриновою горою. На горі знаходиться язичницьке капище.

Існує цікава версія щодо походження назви цієї та інших Лисих гір Києва. Лиска – народна назва блискавки. На думку метеорологів, Київ та його пагорби відноситься до грозових аномальних зон, і блискавка «любить» наше місто та наші гори більше, ніж інші центри. У давнину кількість та сила грозових розрядів над Києвом загалом та над Лисою горою зокрема значно перевищувала норму. Це також може бути пов'язане із іонізуючим випроміненням надр землі, які наче притягують до себе сильні грози із зливами та блискавками у період з квітня по серпень.

І, виходить, що не випадково головним богом киян-язичників був Перун. А місця, куди била блискавка, відмічені язичниками як святі, а християнами, навпаки, як нечисті. Ось чому в Києві більше Лисих гір, ніж будь-де в Європі.