Прогулянка київськими парками

Безумовно, один з найкращих видів відпочинку в Києві – це неквапна прогулянка київськими парками. А якщо врахувати, що в столиці парків чимало, причому деякі з них плавно зливаються, то для всіх туристів і місцевих мешканців, які люблять піші прогулянки, відвідання зелених зон стає справжнім задоволенням. Тривале милування природою, насолода від спокою і тиші, чисте повітря, цікаві пам’ятки: усе це можна знайти у парках, розташованих у самому серці української столиці.

Особливо приємно блукати парками під час гарної погоди. А коли на додачу краса парку поєднується із видовищними панорамними майданчиками, враження підсилюються, і прогулянка стає дійсно незабутньою!

У Києві декілька парків з панорамами, і всі вони різні, несхожі, як і ті краєвиди, що відкриваються глядачеві. Проте їх поєднує одна спільна риса – незмінна чарівність, а також легкість душі й думок, подарована усім, хто зумів відчути ауру парків Києва.

Парк Вічної Слави

Цьому паркові властива деяка монументальність, строгість та урочистість. Саме з ним пов’язані урочисті події, причому як у державі, так і в особистому житті киян.

Представники влади приїжджають сюди для покладання квітів біля Вічного вогню, на могилі Невідомого солдата, а також для вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні.

Безумовно, чудові краєвиди оглядового майданчика парку приваблюють сюди й молодят. Фото для весільного альбому виходять неперевершеними. Шкода тільки, що іноді веселощі стають єдиним приводом відвідання парку, а про пам’ять ми забуваємо...

Довколішня краса розвіює смуток, і панорамні майданчики Парку Слави відкривають розмаїття кольорів київської палітри: золоті куполи Лаври, у поєднанні зі смарагдовим листям дерев, блакитна стрічка Дніпра, сяюча лазур небес... Удалині – новобудови Лівобережжя, наче лялькові будиночки. Потяг метро, звідси – немов дитяча залізниця, перетинає міст Метро, який видається іграшковим.

Маріїнський парк

Маріїнський парк, так само як парк Слави – ще одна окраса київських пагорбів. Між цими перлинами паркових зон Печерська пролягають вулиця Івана Мазепи та Арсенальна площа.

Маріїнський парк не схожий на свого «сусіда». Великий та просторий, з фонтанами, лавами, палатками з морозивом, солодкою ватою та прохолодними напоями – улюблене місце прогулянок городян та гостей.

У далекому минулому імператриця Єлизавета, спокусившись тишею та спокоєм цього місця, вирішила заснувати тут Царський палац. Дивно, але століття потому, не зважаючи на засилля перехожих, гомін дітлахів та звуки живої музики, в Маріїнському парку не виникає відчуття, наче тут шумно. Лагідне відчуття затишку збереглось із плином часу. Доріжками, під ручку, прогулюються закохані, а мами та бабусі «вигулюють» своїх чад. Групи екскурсантів заахоплено оглядають фасад Маріїнського палацу, фотографуються на тлі будівлі Верховної Ради, і, звісно, милуються панорамою. Тільки сумно, що план представників влади розмістити гелікоптерний майданчик для власних потреб на мальовничих схилах зіпсував цю чудову панораму.

Під вуаллю туману тануть острови на Дніпрі, хмари пливуть над водою... Так приємно дивитись удалечінь, прислухаючись до ніжних звуків скрипки. І не треба ні про що думати, а просто милуватись, до безкінечності милуватись красенем-Києвом! 

З Маріїнським парком зливається воєдино Міський сад – місце гулянь київської знаті ХІХ століття. Зараз колишній сад представлений невеликою алеєю, що поруч зі стадіоном «Динамо», а також площадкою літнього театру.

Молодь любить кататись тут на роликових ковзанах, які можна взяти напрокат. Серед листя зелені гармонійно розташувались паркові скульптури – пам’ятники Лесі Українці, Марії Заньковецькій, та інші.

В кінці алеї – пішохідний міст, який у народі отримав назву «місток Поцілунків». Чому б закоханим, які зупинились на хвилинку на мосту, щоб насолодитись краєвидами вдалечині, не скріпити свій союз поцілунком? Або замочком з іменами коханих. Таких замочків тут чимало, так само як і стрічок, часом дуже неохайних. Не варто, все ж таки, їх тут чіпляти, і писати маркером зізнання у любові – теж не варто, адже це огидне видовище. До того ж, це марна справа, бо, за давньою традицією, саме поцілунок на мосту, і аж ніяк не дурний надпис, допомагають закоханим серцям надовго лишатись разом.

А може, хтось зустріне тут своє кохання. Де ж іще шукати пару, як не біля пам’ятника Луїджі та Мокрині, які пронесли свої почуття крізь роки?

Хрещатий парк

За мостом – Хрещатий парк, і його назва нагадує про близькість до Хрещатика – самого серця Києва. Проте наближеність до центру зовсім не відчутна – знову тиша і приємний спокій. Принаймні, відносно тихим місцем можна вважати те, де стоять дві колишні водопровідні вежі. Тепер тут створено Водно-інформаційний центр. Поблизу Театру ляльок – казкового замку на пагорбі – теж не дуже шумно, лише плавно грає музика та чути плескіт води у фонтані «Дюймовочка». 

Найбільш жвавою є частина парку з оглядовим майданчиком. Каруселі, звуки дискотеки, весільні заклики «гірко!» – усе це злиття звуків часом примушує нахилитись до співбесідника, щоб що-небудь почути. Гучні звуки трохи відволікають від споглядання Подолу, який, неначе на долоні, відкривається з оглядової площадки. А подивитись є на що: Поштова площа, храми, мости, Дніпро, новобудови Оболоні...Всього не перелічити! Створюється враження польоту, як душі, так і тіла.

Володимирська гірка

Цю красу споглядає князь Володимир з висоти ще одного парку –Володимирської гірки, що на протилежному пагорбі. І якщо любителі піших прогулянок ще не надто натомили ноги, ми підемо й туди. Підемо, щоб відпочити у затінку Кокорівської альтанки, познайомитись із мудрим Данте, подивитись на Київ у черговому ракурсі, а навесні – вдихнути аромат квітучої зелені. І просто замислитись.

Про що? Про красу стародавнього та вічно юного Києва, про його долю, про життя киян... чимало про що! Хоча б про одвічну тему всіх народів та поколінь – про сенс буття. Адже, якщо створили руки Бога і людини таку розкіш, таку велич, від споглядання якої захоплює подих, то є, мабуть, недаремно. І у всьому є особливий сенс, непідвласний простим смертним.

Та навіть роздуми тут – не головне. Головними є відчуття: відчуття повноти життя, краси та гармонії, не безцільності усього сущого. Ті відчуття, які дають змогу твоїй душі доторкнутись до душі Вічного Міста.