Головна > Інформація про Київ > Різне про Київ > Кам’яні баби

Кам’яні баби

На Старокиївській горі, у стін історичного музею, розташувались кам’яні баби – химерні статуї приблизно з метр заввишки. Вони нерідко викликають цікавість у гостей Києва.

Багатьох з числа подібних скульптур знаходили в українських степах, де вони перебували понад тисячу років тому, а тепер вони зайняли свої місця в музеях.

Свідки багатьох подій і таємниць історії, ці статуї змогли б розповісти нам багато цікавого, якби тільки вони вміли говорити!

Щодо походження цих кам’яних створінь існує легенда: нібито богатирі, розсердившись на сонце, почали плювати у його бік, за що розлючене сонце перетворило їх на камені.
Традиція установки кам’яних баба була розповсюджена серед багатьох народів, що населяли територію сучасної України у різні часи. Особливо часто вони зустрічалися у скіфів та половців.
Статуї висотою від 1 до 4 (!) метрів, як правило, зображували воїнів, рідше – жінок. Спочатку вони були примітивно обробленими та створювались як обереги. Проте з часом їхнє значення змінювалось, а їхні форми ставали більш довершеними. На багатьох скульптурах чітко вирізняються сліди різців, що свідчить про їхнє професійне виготовлення. В руках у статуй нерідко зображені сосуди, а також виразно окреслені особливості одягу, головних уборів, прикрас, предметів побуту, зброї.
Слово «баба» у даному випадку має тюркське коріння та походить від слова «балбал», тобто пращур. Відповідно, кам’яна баба – це ідол померлого предка. У давнину баби встановлювались переважно на курганах, тому вважають, що вони були атрибутом релігійного культу пращурів та пов’язані з поминальними обрядами. Сакральний характер статуй підтверджується святилищами, у яких вони встановлювались. За традиціями курганних культур, святилища знаходились або на самих курганах, або ж поблизу могильників. Кочівники вірили, що саме у таких місцях здійснюється перехід у інші світи та утверджується перемога життя над смертю. У підніжжя статуй археологи знаходять неглибокі рви, де відбувались поминальні обряди: тут приносились жертви, звучали заклинання тощо.

Творці баб були язичниками-анімістами, які поклонялися тваринам, у них був розвинений поховальний культ. Кочівники вірили у загробне життя, вважали його продовженням життя земного в іншому світі. Про це свідчать численні поховання воїнів, поряд з якими археологи часто знаходили скелети коней, зброю, сосуди для їжі – усе те, що могло стати у нагоді у загробному житті.
Вважається, що у половців кам’яні баби могли слугувати дорожніми жертовниками.
Ці стародавні статуї не є зображеннями конкретних людей. Їх вважають узагальненими образами героїзованих пращурів, символами благополуччя.
Іноді на поверхні статуй добре вирізняються шаманські атрибути: дзеркала, ритуальні опахала, «рога» тощо.
Окрім людських скульптур, з-поміж баб зустрічаються стели, герми, стелоподібні статуї.
Особливе, шанобливе ставлення до них існує й зараз. Сільські мешканці південної України дбайливо білять їх напередодні свят, встановлюють біля своїх помешкань.