Головна > Інформація про Київ > Визначні місця Києва > Монастирі та храми > Флорівський монастир

Київський Свято-Вознесенський Флорівський жіночий монастир

Перша письмова згадка про існування монастиря в ім'я святих Флора і Лавра на Подолі датується 16 століттям. Пізніше, в 1710 році, по велінню Петра I, Вознесенський жіночий монастир, що стояв напроти Святих воріт Києво-Печерської Лаври, був закритий, оскільки займане ним місце знадобилося для побудови арсеналу Печерської фортеці. Черниць, що знаходилися там, розмістили у Флорівському монастирі на Подолі; йому передали всі нерухомі маєтки закритої обителі, яких було отримано багато при ігумені Марії Магдалині – матері українського гетьмана Івана Мазепи.

З тих часів існує Київський Свято-Вознесенський Флорівський жіночий монастир, який прославили черниці своїми благими діяннями. Так у 19 столітті на території обителі знаходилося училище для дівчаток з бідних сімей, богадільня, лікарня. Монастир був закритий в 1929 році, знов відроджений в 1941 році; сьогодні в ньому більше двохсот сестер і багато послушниць; тут проходять щоденні богослужіння.

Флорівський монастир Київ Мешканками Флорівського монастиря були свого часу відомі особи. З 1758 року до самої кончини тут вела життя, присвячене Господу, княгиня Наталія Долгорукова, дочка сподвижника Петра I Б.Шереметєва. Ставши дружиною опального князя І.А. Долгорукова, вона не злякалася нелегкої долі і відправилася за чоловіком у заслання. Після страти коханого князя вона прийняла постриг у Флорівському монастирі під ім'ям Нектарії, за переказами, кинувши свою обручку до Дніпра. Страждання, перенесені Наталією, її велике смиріння були описані нею в мемуарах під назвою «Своеручные записки».

Однією з найбільш шанованих мешканок Флорівського монастиря була також черниця Олена, у миру Катерина Бехтєєва (1756-1834). Вона не була канонізована, проте за життя її дуже любили і поважали стариці та миряни за добрі справи і уміння утішити в скорботі, а також за те, що вона «вміла пробачати». Могила черниці Олени – на території монастиря, за Вознесенським собором.

У всі часи черниці Флорівського монастиря славилися рідкісним умінням вишивати золотими нитками лиця святих. Про ці чудові роботи, що прикрашали храми обителі, знали люди звідусіль і приходили не лише до молитви, але і помилуватися гаптованими золотом образами.

З-поміж святинь Флорівського монастиря виділяють: список з чудотворного образу Руденськой ікони Божої Матері, дві ікони Богородиці – Тіхвінська і "Скоропослушниця", образ "Призрі на смирення" – список із знаменитої чудотворної ікони Свято-Введенського монастиря на Печерську.

Головними архітектурними пам'ятками Фліровського монастиря є: дзвіниця зі Святими воротами, Вознесенський собор, церква Воскресіння Христова, Миколаївський трапезний храм. На етапі відродження – церква Казанської Ікони Божої Матері, у будівлі якої в радянські часи знаходилася швацька фабрика.

Монастир розташований біля підніжжя Флорівськой гори, де ховали покійних черниць. До неї веде підйом від Вознесенського храму.

На всій території монастиря – чудовий сад з трояндами, фруктовими деревами, магнолією, який створює живописну картину «земного раю» у поєднанні з древніми храмами.

Легенда про Святого Касіяна і Святого Миколая

На стіні головного храму Флорівського монастиря – Вознесенського собору – зображення святих Касіяна і Миколая.

За легендою, Святий Касіян, який управляє всіма вітрами і тримає їх під дванадцятьма замками, поскаржився Богові на Святого Миколая, якого люди любили і поважали більше, ніж його. Тоді Бог велів ангелам покликати до нього Святого Миколая. Скільки не шукали ангели – немає на небі Миколая, бо він весь час по землі ходить, людям допомагає. То кораблі від бурі рятує, то від пожежі людей оберігає, то з полону невільницького визволяє. Коли Бог все-таки дочекався Миколая, той з'явився перед Господом в простій свиті, брудний, підв'язаний мотузкою, оскільки він допомагав людині витягнути воза із болота.«Ось бачиш, Касіян» - промовив Бог – «чини так само, як Миколай, і тебе люди так само шанувати стануть».

Недаремно день Святого Миколая відзначається чотири рази на рік, на знак вдячності за його діяння, а Святого Касіяна – тільки раз у чотири роки, 29 лютого.