Кирилівська церква
В цьому храмі не зустрінеш натовпи туристів із фотоапаратами, та й кияни тут – нечасті гості. Між тім, завдяки цій відчуженості від суєти, він набуває своєрідної привабливості. Знизу, біля схилу – гуркіт автівок, а на самій горі, де гордливо здіймається ця велична споруда – спокійно та затишно. Виникає стрімке бажання чимдуж здолати сходинки, що ведуть нагору, й опинитися тут, на височині – у Кирилівській церкві, щоб піднятися вище не лише тілом, але й душею. А потім – дістати неба та перейнятися тим Духом святим, що сповнює тут тебе, як врубелівських апостолів…
Кирилівська церква була зведена в історичній місцині Дорогожичі – найбільш віддаленої частини стародавнього Києва. Тут сходились найголовніші, стратегічно важливі шляхи, що вели до міста. Той, хто володів Дорогожичами, міг контролювати усі зовнішні зв’язки стольного граду. Можливо, це одна з причин, що є поясненням назви місцевості: „Дорогожичі” – „дороги життя”, життєво важливе для Києва місце. Саме воно не раз ставало полем битви за право княжити у столиці Русі.
Будівництво церкви на честь святого Кирила тривало на початку 12 століття. Храм був зведений за наказом Всеволода Ольговича – князя чернігівського, який отримав перемогу у битві за право на київський престол саме на місці майбутнього будівництва храму. Пізніше Кирилівська церква стала родинною усипальницею Ольговичів та головним храмом Кирилівського монастиря.
Так само як багато інших давньоруських храмів, Кирилівський собор спочатку мав одну баню. Його стіни містили фрески, що збереглись до наших днів. Можливо, завдяки віддаленості від центру давнього Києва він порівняно мало постраждав від нашестя орди Батия, хоча був пограбований та частково пошкоджений.
Бічні бані Кирилівської церкви добудовувались у 17 столітті; потім, майже століття потому, київським зодчім Григоровичем-Барським було здійснено суттєву реконструкцію. Під його керівництвом були добудовані інші монастирські споруди, які не дійшли до наших днів.
Наприкінці 17 століття Кирилівський монастир на короткий проміжок часу став другим після Києво-Печерської Лаври за могутністю та впливовістю. Проте вже менше ніж за сто років його упразднили, перетворивши спочатку на шпиталь, потім – на будинок для божевільних, а на початку 19 ст. – на притулок для сиріт війни 1812 року. У середині позаминулого століття тут було відкрито невелику фельдшерську школу, яка зрештою стала першим у Києві медичним учбовим закладом.
У другій половині 19 ст. в Кирилівській церкві активно працюють живописці. Вони розчищають штукатурку над давніми фресками 12 століття та частково поновлюють їх. Під наглядом професора А.Прахова мистецькі роботи ведуть викладачі та учні школи живопису ім. Мурашка, а також талановитий художник своєї епохи М.Врубель.
Після закінчення реставраційних робіт Кирилівська церква була знову освячена.
З 1929 року територію Кирилівського монастиря було оголошено заповідником, що не завадило трохи поспіль розібрати для господарських потреб його дзвіницю та більшу частину огорожі з маленькими баштами.
Сьогодні Кирилівська церква є музеєм – частиною заповідника Софія Київська. Через певну віддаленість від центральної частини міста її важко назвати дуже відвідуваним туристичним об’єктом. Тим не менш, Кирилівська церква являє значний інтерес для любителів стародавньої архітектури, а особливо – для прихильників церковного живопису. Саме картини, виконані на стінах храму, надають йому особливої, ні з чим не порівняної за духом, атмосфери.
Живопис Кирилівської церкви.
Живопис на стінах Кирилівської церкви здебільшого цікавий тим, що відноситься до зовсім різних періодів часу. Тут ми побачимо частково збережені фрески 12 століття, роботи пензлів художників 17-19 століть.
З-поміж перших – сцени житія святих Кирила та Атанасія Олександрійських, зображення Страшного суду, орнаменти тощо. Загалом у храмі нараховують понад 800 м² монументального настінного живопису 12 ст.
Стародавні розписи час від часу поновлювались та доповнювались. До наших днів зберігся портрет ігумена Інокентія Монастирського на пілоні південної нави, який являє собою цінний зразок українського портретного живопису 17 століття.
Окремою сторінкою в історії живопису Кирилівської церкви є плідна праця художників, які творили у храмі у 80-ті роки 19 ст. під керівництвом А.Прахова. Варто згадати імена М. Пимоненка, І. Селезньова, І. Їжакевича, Х. Платонова та інших талановитих митців – учнів та викладачів школи живопису ім. М.І. Мурашка. Проте, мабуть, найбільшої уваги з-поміж майстрів заслуговує М. Врубель, який прийняв велику участь у розписах стін храму.
На місці втрачених стародавніх фресок Врубель створює нові, яскраві та вражаючі. Це „Зішесття Святого Духа”, голови пророків Мойсея та Соломона, композиція „Надгробний плач” та ін.
У храмі Врубель створює нові шедеври, зокрема, ікони „Атанасій”, „Кирило”, „Богоматір”, „Ісус”. Це є картини мармурового іконостасу храму, виконані на високому художньому рівні. Персонажі цих робіт глибоко реалістичні, і відчутною є тонка психологія образів. Найбільш значимим тут є зображення Богородиці. Яскраво контрастуючи з усіма відомими канонічними зображеннями Божої Матері, Мадонна Врубеля є напрочуд реалістичною, зворушливою, такою, яка нікого не залишає байдужим.
Пензлю Врубеля належать багато інших живописних робіт Кирилівської церкви. Одна з найбільш ефектних фресок – „Зішесття Святого Духа”, спогляданням якої можна насолодитися з хорів храму. Досі існує багато легенд та версій відносно людей, яких, можливо, зобразив Врубель у вигляді учнів Христа.
Завдяки своїй унікальності, живопис Кирилівської церкви є цінним скарбом світового мистецтва, так само, як і сама церква. В цьому храмі варто побувати хоча б одного разу, щоб відчути ауру однієї з найдавніших споруд Києва, прикрашеної чудовими творіннями живопису, і щоб неодмінно виникло бажання повернутися сюди знову.
Фото Кирилівської церкви у Києві
Фото 1
Фото 2
Фото 3
Фото 4
